/Files/images/Буклет Булінг_page-0001.jpg

/Files/images/Буклет Булінг_page-0002.jpg


Що може чекати на дитину в Інтернеті?

/Files/images/image_2024-01-31_13-39-44.png


Фрази, які потрібно казати дитині щодня

/Files/images/photo_2024-02-05_11-50-17.jpg /Files/images/photo_2024-02-05_11-50-17 (2).jpg /Files/images/photo_2024-02-05_11-50-17 (3).jpg /Files/images/photo_2024-02-05_11-50-17 (4).jpg


Як впоратись з тугою, якщо дім далеко

/Files/images/photo_2023-11-20_09-45-21.jpg /Files/images/photo_2023-11-19_19-08-21.jpg /Files/images/photo_2023-11-19_19-08-22 (2).jpg /Files/images/photo_2023-11-19_19-08-22 (4).jpg /Files/images/photo_2023-11-19_19-08-22 (5).jpg /Files/images/photo_2023-11-19_19-08-22.jpg


7 звичок, які роблять нам лише гірше

/Files/images/photo_2023-11-03_11-27-02.jpg


Повернення додому: як допомогти дитині адаптуватися в Україні після евакуації за кордон

/Files/images/photo_2023-09-06_10-06-27.jpg

Спершу вдягаємо маску на себе

Щоб захистити дитину від непотрібних переживань і зменшити стрес через переїзд, найголовніше — ценалаштуватися до такого повернення додому самим батькам. Важливо контролювати власну тривожність щодо повернення, аби вона не перейшла до дитини. Тобто перед тим, як психологічно готувати дитину до повернення в Україну, треба попрацювати над цим саме дорослим, а потім своє бачення майбутніх подій та впевненість у своїх діях передавати вже дітям.

Навчаємося жити за новими правилами

Перше, що за повернення на Батьківщину мають донести до своїх дітей батьки — це те,як змінилося життя в Україні за період відсутності сімʼї в країні.Про те, що існує комендантська година, повітряні тривоги, можливі відключення світла та перебої з транспортом, зв'язком чи інтернетом. Треба пояснити, як змінилося навчання в учбових закладах. Розповісти, що дитина мусить завжди мати з собою і як поводитись у випадку тривог.

Дуже важливо, особливо на деокупованих територіях, пояснити дитині, що кожен предмет, який вона може побачити на дорозі чи дитячому майданчику,може бути вибухонебезпечним. У розмові про цей та інші аспекти допоможутьтематичні мультфільми та відео— наприклад, з мінної безпеки.

Батькам потрібно не боятися говорити про свої почуття, але звісно, тією мовою, яку зрозуміють діти. Про страх треба розмовляти в безпечній атмосфері, коли тихо й спокійно — вдома, в родині, з обіймами. І говорити дітям, що боятися — це нормально! Щоб діти своїх страхів не жахалися й не приховували їх. Як і інші свої почуття не приховували.

Необхідно памʼятати, що психологічний стан дорослого на 100% відображається на дітях — особливо до 7-9 років. Алеякщо це підліток — то для нього в адаптації найважливіше саме спілкування та реалізація в соціумі.З однолітками, у спілкуванні з ними, в групах за інтересами, гуртках і так далі. Важливо часто бачитися з друзями часто й проводити з ними час.

Будуємо нові соціальні звʼязки

Чим старша дитина, тим більше вона залежить від соціальних зв'язків. Тож, повертаючись додому після вимушеної еміграції, треба подумати,яким чином дитина підтримуватиме ті соціальні зв'язки, які зʼявилися в неї за час перебування на новому місці.

Крім того, повертаючись додому, дитина може зіткнутися з тим, що друзі роз'їхалися, у школі вже інші викладачі, а улюблений гурток припинив свою роботу. Усе це дуже впливає на емоційний та психологічний стан дитини й родини загалом. Тож потрібно завчасно поговорити з дитиною про те, які зв'язки залишилися в неї в Україні, і якими вони в неї будуть після повернення. А до того ж за можливості —шукати альтернативи. Наприклад, знайти нового тренера дитині, яка займалася спортом до відʼїзду, а тепер її тодішній тренер переїхав до іншого міста.

Будьмо відвертими та створімо комфортне середовище

Відвертість з дитиною — запорука нормальних відносин у родині. Варто пояснити дитині, що можливо, її звичний спосіб життя буде інакшим, що у житті можуть з'явитися нові виклики. Наприклад, що можуть змінитися побутові умови.

Крім того, слід враховувати й те, що за час евакуації за кордоном члени однієї сімʼї могли жити окремо. Так, один із можливих сценаріїв: на початку повномасштабної війни мама з дитиною виїхала за кордон, а батько залишився вдома. Тепер мама з дитиною повертаються додому — але нові звички вже сформовані і до колись звичного сумісного життя, можливо, треба будезвикати заново. Тому після повернення додому насамперед дитині треба буде зновупроходити процеси адаптаціїдо життя під спільним дахом — і тут все залежить від готовності дорослих зробити комфортне середовище для своїх дітей.

Батькам слід бути готовими й до того, щодитина може бути чимось незадоволена, може жалітися, виплескувати на них негативні емоції. У такій ситуації батьки мусять бути таким собі "емоційним контейнером" та підтримкою для дитини.

Не намагайтесь штучно прискорити адаптацію — на неї потрібен час і ресурси.


В сім'ї підліток

/Files/images/photo_2023-09-06_10-05-53.jpg

Спілкування з підлітками часом ніби вибух: щойно все було добре – а ось вже гнів чи образа. Це пов’язано з тим, що в них часто змінюються емоції, а настрій нестабільний. Додайте до цього крихке почуття власної цінності. Десятки разів на день воно коливається між "я класний!" до "я точно ні на що не здатен!".

Тим не менш відповідну кризу має пройти кожен підліток і у неї є певні завдання.

На що варто звертати увагу батькам, аби знайти спільну мову з підлітками, стати для них підтримкою та опорою?

Ось 5 кроків, які допоможуть порозумітися з підлітками.

1. Не порівнюйте з іншими.

Підліток і без вас знає про тих, хто кращий за нього. Навіть не сумнівайтеся. Соціальні мережі, ролики на YouTube, школа, гуртки – все це дозволяє отримувати безкінечний потік інформації. Дає змогу порівнювати та співставляти себе з іншими.

Постійне нагадування з вуст батьків про те, що однокласниця більш тямуща чи що сусід краще справляється з математикою, не мотивує, а просто…злить.

Саме злість змушує підлітків агресивно відповідати на ваші порівняння або замикатися в собі.

Коли ж ви хочете надихати свою дитину, то розмовляйте з нею про неї. Розкажіть, як ви це бачите: що зараз покращилося чи змінилося в її поведінці чи навичках.

2. Беріть курс саме на сильні сторони підлітка.

В підлітковому віці "штормить" дуже часто. Нема остаточної ясності, що саме подобається у власному характері, які предмети люблю, а які – вчу для батьків.

Батькам буває легше звернути увагу на якісь прогалини, недоліки, ніж зауважити: а що доброго в моєму синові/доньці? Як я можу про це сказати?

Можливо, підліток цього не покаже та не подякує. Але те, що ви помічаєте його спроби краще навчатися в школі, цінуєте допомогу та час, проведений з молодшим братом або сестрою, допомагають йому зорієнтуватися в своїх сильних сторонах. Ви стаєте ніби компасом, який показує в напрямку до поваги та прийняття себе.

3. Критикуйте поведінку чи дії, а не особистість.

Нещодавно на вулиці мама кричала на доньку років 15: "Ну, як ти можеш не розуміти таких простих речей? Ти що, дурна?" Такі епітети про людину ми часом можемо дарувати, навіть не помічаючи.

Проте підліткам це не приносить жодної користі. Вони не розуміють, що саме не так. Не можуть зорієнтуватися, як їм вчинити наступного разу та чого ви від них взагалі очікуєте.

Тому найперше – опишіть дію чи вчинок, які викликали у вас роздратування або сум. Назвіть ваші очікування до підлітка. Запитайте думку підлітка щодо ситуації. Разом поміркуйте, як можна було вчинити інакше.

Обговорення, що саме вам не сподобалося, дає більше інформації для роздумів, ніж просто критика. А ваше зацікавлення до того, що думає підліток, сприяє виробленню самоповаги в молодої людини. В свою чергу, самоповага є необхідним елементом адекватної самооцінки.

4. З розумінням ставтеся до підліткових проблем.

Ви скажете, що дорослі проблеми та кризові ситуації можуть бути значно серйознішими. Та чи означає це, що підлітки не мають достатньо складних випробувань у свої 12, 14, 16 років? Чи означає це, що ваші переживання мають значення, а їхні – ні?

У підлітковому віці світ навколо стає непевним. Він вже не є тим безпечним місцем, де все чітко та зрозуміло, а морозиво врятує кепський день. Батьки не можуть зарадити в 1001 підлітковій ситуації, друзями не стають за 5 хвилин, то як почувається підліток? Він наляканий. Його звичні ідеали руйнуються. Підліток не завжди може опанувати себе. Все це схоже на перехід на інший кінець мосту, коли кладка під ногами розхитується, а в голові паморочиться. Ти не знаєш, куди далі і скільки ти вже пройшов.

Помічним буде запитання від батьків: "Мені не байдуже, що з тобою відбувається. Тобі зараз нелегко, я дуже хочу тебе підтримати. Як я можу це зробити?"

5. Розповідайте історії

І не лише про свої досягнення та щось позитивне.

Розкажіть про труднощі чи помилки, які вам доводилося робити в підлітковому віці. Про дружбу під час університету, вагання щодо вибору професії.

Це не означає, що підліток повинен знати про вас усе. Що розповідати, а що замовчати – обираєте ви.

Йдеться про те, аби підлітки побачили у вас людину, яка теж стикалася зі схожими проблемами, втрачала друзів, вперше закохувалася у 15. Так ви стаєте ближчими.

З`являється розуміння, що до мами можна прийти та поскаржитися, бо колись мама мала таку ж нестерпну вчительку. Отже, мама зрозуміє. А тато закохувався в найкрасивішу дівчину школи – і потерпів невдачу. Значить, не кепкуватиме.

Історії більш дієві, ніж повчання. Ви будуєте щирі стосунки з підлітком, які сигналізують: "Ти не сам в такій ситуації. Я підтримаю тебе".


Як батькам запобігти ризиків домашнього насильства щодо дітей в період війни

/Files/images/Батькам 1.jpg /Files/images/Батькам 1.1.jpg

Загальний алгоритм дій при потраплянні в ситуацію домашнього насильства

/Files/images/Баькам та педагогам 2.jpg /Files/images/Батькам та педагогам 2.1.jpg

Протидія домашньому насильству над дітьми в умовах дистанційного навчання

/Files/images/Педагогам 3.jpg

/Files/images/Педагогам 3.1.jpg


В які ігри можна пограти з дитиною, коли немає світла

1. "Гра в слова": наступне слово починається на останню букву попереднього. З маленькими дітьми можна використовувати будь-які слова, з дорослішими - вводимо обмеження (наприклад, тільки тварини або тільки географічні назви)

2. "Ігри з тінню"

3. "Чарівний мішечок": покласти в пакет різні дрібні предмети, дитина навпомацки повинна відгадати, що це. Для розвитку мовлення можна попросити дитину описати властивості (м'який, довгий, слизький, теплий...)

4. "Відгадай предмет": дорослий загадує предмет. Дитина намагається відгадати, ставлячи запитання, на які можна відповісти тільки Так або Ні . Потім слово загадує дитина.

5. "Ми вантажили машину": називати предмети, речі, які можна покласти у вантажівку і які починаються з визначеної букви. Інший варіант цієї гри- "Що влізе в трилітрову банку" (також на одну букву).

6. "Чим схожі": дорослий називає два випадкових слова, дитина намагається придумати, чим вони схожі.

7. Вигадувати слова, яких не існує. Що б вони могли означати?

8. Придумати казку (історію). По черзі по одному реченню придумати цікаву історію.


Що потрібно дитині, щоб відчувати стабільність!

Рутина. Звичні дії, розклад дня, ритуали, створення нових правил і рутин.

Легітимізація почуттів та емоцій. “Усе, що ти зараз відчуваєш, – нормально”. Нормально відчувати лють, пригнічення, страх, тривогу.

Контакти. Збереження та підтримання контактів, нові знайомства. Як тільки вдається, давайте дітям можливість спілкуватися.

Що заспокоює: вправи на релаксацію, йога, будь-яка фізична активність, правдива інформація, але дозована для дитини.

“Я можу”. Треба розуміти, що безпомічність – травматична. Тому варто подумати і зробити те, на що можна вплинути, що я вмію, прості завдання, з якими легко впоратися. Наприклад, я можу стрибати, можу розтягуватися, пити воду. Усе це виводить зі стану безпорадності.

Надія. “Коли все закінчиться, я…”. Запитайте себе й розмовляйте про це з дітьми.

Дітям важливі:

  • режим дня;
  • традиції сім’ї;
  • “захищений простір”;
  • обійми, тілесний контакт;
  • грати в “будиночки”, хованки;
  • грати в ігри для вивільнення агресивної енергії (можна поборотися, армреслінг);
  • грати в гримаси.

Рекомендації батькам

У межах «Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки» за ініціативою першої леді України Олени Зеленської експерти телеграм-каналу «Підтримай дитину» підготували рекомендації батькам для збереження та підвищення мотивації до навчання у школярів початкових класів.

  • Проявляйте інтерес до навчання дитини (розмовляйте про відносини у школі, вивчайте підручники, читайте книги дитини тощо).
  • Не лякайте труднощами, які можуть виникати під час навчання.
  • Не підміняйте собою вчителя (не вимагайте від дитини більше, ніж їй задано; не надавайте суперечливі з учителем знання та вміння).
  • Контролюйте час (не більше 2-х годин підготовки уроків або з перервою 30-40 хв перед наступним періодом розумової роботи) і якість виконання домашнього завдання (спільно вирішуйте важкі ситуації, але не замість дитини).
  • З повагою говоріть про школу, вчителів, однокласників у присутності дитини та з нею.
  • Обговорюйте життєві плани та мрії, визначайте їхній зв'язок із результатом навчання.
  • Особистим прикладом стимулюйте дитину до навчання (розповідайте про цікаві та повчальні історії зі свого шкільного життя, показуйте збережені фотографії, грамоти, атестати та дипломи).
  • Вислуховуйте думки та власні відчуття дитини про навчання, емоційно підтримуйте її.
  • Створюйте умови захищеності та любові для почуття впевненості та безпеки дитини під час навчання.
  • Спілкуйтеся із вчителями, показуючи дитині зацікавленість у її дільності (успішності, спілкуванні, поведінці).
  • Обговорюйте з дитиною позитивну інформацію, яку принесли з батьківських зборів, а про негативну (залежно від її характеру та ступеня правопорушення) можна промовчати або у спокійній формі з‘ясуйте думку дитини.
  • Дозвольте дитині спілкуватися поза школою з однокласниками та друзями, не забороняйте спілкування з ними вдома.

Інформація для батьків першокласників "Як допомогти дитині адаптуватись до школи"

Перший клас– випробування для дитини і для батьків. На дитину впливає цілий комплекс нових факторів: класний колектив, особистість учителя, зміна режиму дня, обмеження рухової активності і, звичайно, поява нових обов'язків.

Деяким першокласникам, навіть із високим рівнем інтелектуального розвитку, непросто пристосуватися до навантаження, яке лягає на їхні плечі з початком шкільного навчання. Впродовж 3-6 годин шкільного дня дитина активно вчиться. У шість-сім років таке навантаження дорівнює напруженому робочому дню дорослої людини. У цей складний для дитини період багато чого залежить від дорослих, які її оточують, — вчителя і батьків.

1. Гарні довірливі стосунки з вами і усвідомлення того‚ що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з початку нового навчального дня.

2. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом.

3. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку, спочатку спокійно вислухайте дитину.

Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить‚ його місце займає втома. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть мати негативні наслідки. Інколи треба похвалити дитину‚ навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань.

4. 3 перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною‚ щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. В 1 чверті дитина повинна спати не менше 10—11 годин‚ потім сон можна скоротити до 9—10 годин. Якщо до цього ви не дотримувалися режиму дня, то постарайтеся м'яко ввести його.

Якщо дитина засинає не відразу, все одно вкладайте її лягати в ліжко. Використайте спосіб‚ перевірений століттями: тихо поговоріть з дитиною перед сном‚ попросіть її що-небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини — одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування. Всі діти люблять казки‚ особливо перед сном‚ або пісню‚ лагідні слова. Це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий трудовий день, і дитина повинна бути готова до нього.

5. Не примушуйте дитину відразу після уроків сідати за виконання домашніх завдань. Дитині потрібний час, щоб відпочити. Обід — зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження. Це корисно і для самого процесу навчання. Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички». Поклопочіться про здоров'я вашої дитини, оскільки в перші місяці шкільного навчання огріхи в режимі дня позначатимуться серйозніше, ніж раніше.

6. Протягом дня намагайтеся знайти хоча б півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини‚ її проблеми‚ її радощі.

7. Не віддавайте дитину одночасно до школи і в якусь секцію, гурток. На додаткові заняття краще відвести дитину за рік до початку школи або хоча б з другого півріччя (за умови, що дитині під силу шкільне навантаження, і вона вже адаптувалась до нього).

Дуже важливо!!! Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності в школі. Саме в цьому віці формується самооцінка дитини, яка багато в чому залежить від того, як до неї ставляться значимі дорослі.

Як зрозуміти, що дитина успішно адаптувалася?

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі, не відчуває страху та тривоги.

2. Дитина в повному обсязі справляється зі шкільною програмою.

3. Учень проявляє самостійність при виконанні завдань і звертається за допомогою до дорослих лише після того, як самостійно спробував його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.


Увага! Кібербулінг!

Кібербулінг або інтернет-мобінг– це сучасна форма агресії, яка має на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо. Особливо актуальною є проблема під час карантину.

Пам’ятка (необхідно пояснити дітям):

1. Не давайте нікому своїх паролів.

2. Не надавайте особистої інформації поштою чи в чатах без гострої на те потреби.

3. Не реагуйте на непристойні та грубі коментарі, адресовані вам.

4. Повідомляйте про ситуації в інтернеті, які вас непокоять (погрози, файли певного місту, пропозиції).

5. Відмовляйтесь від зустрічей з випадковими людьми, з якими познайомились в онлайні.

6. Не діліться своїми фото з незнайомцями.

7. Не повідомляйте інформацію про кредитки батьків (номер картки, термін дії та таємний код).

8. Не викладайте фото квитків, на яких видно штрих-код чи QR-код.

9. Не скачуйте та не встановлюйте невідомі програми за посиланнями, навіть якщо їх надали друзі.

10. Встановлюючи перевірені програми, контролюйте, щоб на ПК не додались небажані програми.

11. Не переглядайте інформацію за невідомими посиланнями (друзі, які ними діляться можуть не підозрювати про загрозу).

12. Не відкривайте листи-спам, вони можуть містити віруси.

Пам'ятка батькам для захисту від кібербулінгу:

· Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

· Користуйтесь «батьківським контролем». На такі додатки як YouTube можна встановити контроль перегляду мультфільмів.

· Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

· Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

· Розкажіть про правила поведінки в мережі. Поясність, чому не можна залишати образливі коментарі під чужими фотографіями або постами. Потрібно відповідально ставитись до того, що виставляєш.

· Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом.


Батьки, будьте уважними до своїх дітей!

Суїцид – навмисне самозашкодження зі смертельним кінцем, (позбавлення себе життя).

Ця тема ,що була актуальною в усі часи, але ставлення до неї протягом епох було різне і багато в чому залежало від релігій та аморально – етичних норм і традицій.

Статистика свідчить про те, що сьогодні Україна вийшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення і посідає одне з провідних місць серед країн світу за рівнем суїцидів. Конфлікт на Сході України, зниження рівня життя людей, перебування у стані стресу, депресії впливають на збільшення цього показника.

Основною причиною суїцидальних дій вважають соціально- психологічну дезадаптацію особистості. Однак для дітей та підлітків це найчастіше не тотальна дезадаптація, а порушення спілкування з близькими, з родиною. Бажання вчинити самогубство може бути обумовлено невдачею в особистому житті, розлученням, професійними проблемами чи смертю близької людини.

З найважливіших симптомів суїцидальної поведінки можна виділити:

1. Тривалий смуток і перепади настрою.

2. Раптовий спокій після періоду депресії чи перепадів настрою.

3. Ізоляція.

4. Втрата інтересу або задоволення від діяльності, яка раніше людині приносила задоволення.

5. Зміни особистості або у зовнішності.

6. Небезпечна або саморуйнівна поведінка.

7. Розмови про самогубство.

8. Надмірна самокритика й переживання із приводу своїх поразок і невдач.

9. Раздарювання важливих речей друзям або своїй сім'ї.

Рекомендації для батьків щодо застереження суїциду:

1. Слід відмовитися від авторитарності й наказового тону під час спілкування з дитиною.

2. Варто будувати стосунки на основі договору, прохань, пояснень.

3. Серйозно поставтеся до всіх погроз зі сторони дитини, не ігноруйте їх.

4. Дайте відчути дитині, що її люблять і її проблеми вам не байдужі.

5. Пояснюйте, що самогубство – неефективний спосіб розв’язання проблеми.

6. Зверніться по допомогу до авторитетних для дитини/підлітка людей (близьких родичів, вчителя, ювенального поліцейського, тощо).

7. Зверніться разом із підлітком до дитячого чи підліткового психолога/психіатра.

Дорослі мають пам’ятати, що суїцидальні настрої у підлітків є наслідком недостатньої уваги до них. Під час кризи дитина завжди потребує підтримки та участі дорослих. Важливо враховувати характер оточення підліткового мікросередовища та мати елементарні знання психології цього віку.

Дорослі, звернуть увагу:

1. Якщо у розпал сімейного скандалу підліток загрожує суїцидом, батьки повинні негайно зупинити сварку, якою б зухвалою не була його поведінка;

2. Розмова з підлітком про суїцид не наводить його на думку покінчити з собою;

Промовляючи свої тривоги, підліток звільняється від них. Головне, щоб підтекстом цих розмов не стала поетизація, героїзація смерті, як видатного вчинку сильної особистості. Зазвичай проблеми накопичуються певний час (дитину ніхто не підтримує, вона боїться засмутити близьких або не довіряє дорослим чи психологам).

Батьки, будьте уважними та чутливими до своїх дітей! Поговоріть з ними!


Відповідальність за вчинення домашнього насильства

Відповідно до чинного законодавства особи, які вчинили домашнє насильство, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність.

Так, адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства передбачена статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до санкції вказаної статті, вчинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, тобто застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо, тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-340 грн.) або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

У свою чергу, повторне вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі особою, яку протягом року вже було піддано адміністративному стягненню за вчинення таких дій, тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-680 грн.) або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Дії кримінального характеру, пов’язані з домашнім насильством, можуть бути кваліфіковані за однією із статей Кримінального кодексу України. Це може бути, зокрема, нанесення тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості (статті 121, 122, 123, 125), погроза вбивством (стаття 129), зґвалтування (стаття 152) тощо. Найбільш тяжким злочином даної категорії є умисне вбивство (стаття 115). Крім того, Кримінальний кодекс містить статтю 126-1 (Домашнє насильство), яка передбачає відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного домашнього насильства. Такі дії караються громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років. Поряд з притягненням до адміністративної чи кримінальної відповідальності до особи, яка вчинила домашнє насильство, можливе застосування також заходів цивільно-правової відповідальності, які полягають в необхідності відшкодування потерпілому завданої моральної та матеріальної шкоди.

Кiлькiсть переглядiв: 364

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.